Звідкись здалеку доносився аромат борщу. Забуза піднявся і кинув оком довкола.
Де це я? - промайнуло в макітрі у нього - а де Хаку?
Аж бачить, йде хтось до нього. Наче шинобі, але якогось дивного селища. Збагнув Забуза, що він потрапив у якесь дивне селище, але таке, що він його не знав. Підходить, значить чоловік. Дивний чоловік. Має вуса великі, а з голови ще один вус стирчить. Оселедець, себ-то. Дуже це здивувало безбрового нукеніна. Аж глянь, а чоловік той не в гумових сандалях, а в чоботах червоних. А штани в нього широкі вели. І, значить, говорить він:
- Здоров був, чужоземцю! Як звуть, та звідкіля прийшов до нас?
Ужахнувся Забуза, пройняло його, що він мову українську розуміє.
- Що то за таке дзютсу ти використав на мене?
- Та чорт його збагне, що ти там говориш до мене. Дзютсу? Що? Ти певно головою вдарився, ходім за мною.
Чоловік пішов, посміхаючись, та крутячи вуса. Диявол Туману постояв, та й пішов собі слідом. Ге, та вигорить щось.
Дивний чоловік підійшов до невеликої хати, та поклонившись увійшов. Забуза ж кланятись не збирався, він пішов з гордо піднятою головою, тому й гепнувся своєю дурною головою о одвірок.
Прийшов до тями, лежачи посеред хати. біля нього стояв знайомий вже чоловік, та молода дівчина.
- Полежав? Вставай їсти. - посміхнулася вона.
За що мені така кара? - подумав Забуза.
Сидять за столом. Момочі вмочує вареники у сметану, та їсть. Тільки що він спробував тутешній напій - горівку, після чого мало знов не гепнувся. Тепер він роздумуючи їсть вареники.
- То звідкіля ти, та як твоє наймення? - питає чоловік знов.
- Забуза Момочі мене звуть. Я з Селища, схованого у Тумані.
- А ту у нас вільний козацький хутір, а кличуть мене Жовтий, хоч ім'я маю Іван.
- А як я то тут опинився?
- А чи тебе чорт розбере? Йшов я з поля, бачу чоловік лежить. Видно одразу, що не тутешній.
Забуза почухав макітру, та, перелякавшись, хлопнув собі по спині. Меча не було. Швидко підстрибнувши, він знову вдарився о низку стелю головою та впав без тями. Прокинувся тоді, коли доброзичливий господар дав йому понюхати горівки.
- Що ти за припадочний такий, чоловіче? - запитав він.
- Меча загубив. - розгублено відповів Момочі.
- То пішли до коваля нашого, він тобі новий зробить. Наш коваль, він знаєш, які мечі робить? Ого-го! Тільки ось що треба - Жовтий схопив бутель з горівкою - без цього тут ніяк.
Знову здивувався Момочі. То у них тут такі гроші рідкі? Чи то я пив гроші, виходить? Дивно то. Він дістав свій кошель а звідти висипав 500 рьо.
- Цього має вистачити на меч новий. Хоча мій гарніший меч був, але мені зараз хоч який. бо може ойніни нападати будуть.
- Бусурмани женуться за тобою, чи що? Ге, дивний ти. А може й ти бусурманин?
Бусурманин - то напевно шинобі - подумав Забуза.
- Так, я видатний бусурманин - з гордістю відповів він, за що отримав металевим казанком ззаду по макітрі. Бідна моя голова - усе, що він зміг подумати до того, як темрява заклала йому очі.
Отредактировано Utakata (2013-08-18 15:41:50)
